БРАТИ КОЗАКИ!
Нечасто останнім часом доводиться братися за «перо». А в зв’язку з локдауном, зустрічі та зібрання стали рідшими. А ситуація в динаміці. І, на жаль, це не динаміка росту і розвитку, а динаміка занепаду, зубожіння та повного знищення.
Ми ж пам’ятаємо, що «Душу – богові, Життя – Батьківщині,Честь – нікому…». Звитяга – справа молодих. А от справа тих, хто прожив 50-60 років й більше і при цьому зберіг Честь, – зберігати традиції, множити їх, передавати традиції від батька до сина, від старшого до молодшого, не дати знецінитись та зникнути тим традиціям, які й відрізняли нашу землю, нашу націю, нашу Батьківщину від інших. Саме Честь, змусила Богдана взятися за зброю, саме Честь, змусила Сірка тричі палити Московію, саме Честь, вела Єрмака в Сибір, саме Честь, була мотиватором звитяг величних. Честь не дає мовчати і мені.
Гине Козацтво. Козацтво – як спосіб життя, козацтво – як філософія, козацтво – як ідея, козацтво – як наука, як спосіб мислення, як ідентичність.
З перших походів Ігоря та Святослава пройшло майже 1000 років. Але і вони з’явилися не на пустому місці. І їхній світогляд формувався під впливом мудрості попередників. В них був свій «Аристотель», свої старійшини. Колективна думка, вікова мудрість, що по крихті збиралася століттями і породила той феномен, що і отримав назву «Козацтво». Саме Козацтво дозволило сформувати, створити, а головне – зберегти країну «У», або Україну, як ми її знаємо сьогодні. З цим більш менш зрозуміло. Але не всі розуміють, не всі усвідомлюють, що без України немає і не могло бути Козацтва. Нонсенс типу козаки Австралії, польські козаки, чи навіть «російськоє козачество», не мали б права на життя без козацтва України. Звідки з’явились «Донскіє» козаки? Та з Хортиці втікали від цариці. А Єрмак, який приумножив «Російскіє землі» і створив осередки козачі аж до Амура? А Дежнєв? Та й з «Французькими» і «Австралійськими» все зрозуміло. Тікали від «совєтських» царів. Залишимо історію історикам та з урахуванням уроків історії з’ясуємо ситуації в козацтві.
Сьогодення затьмарене. Найважче – перспектива невтішна. Відійшли у вічність – Гузій, Ямненко, Сагайдак, а тепер і Левандо. Можна по-різному ставитись як до них самих, так і до їхніх поглядів, переконань, вчинків, спадщини. Але одне знаю точно, – байдужими до них останні 2 десятиліття не залишався ніхто, і зокрема, з тих хто мав та має відношення до козацтва і новини про нього брав не із ЗМІ.
Що ж маємо сьогодні ? Всеукраїнське об’єднання вільних козаків (ВОВК), під керівництвом Гетьмана Гузія, було чи не найбільш розгалуженим й структурованим серед козацтв. Крім десятка козацьких законів, прийнятих за принципом вільної трибуни ( до речі були прийняті закон про звання та однострій, і як би до нього приєдналися більшість козацтв, не були б ми так строкато одягнені і не носили б п’ятикутні зірки, від яких відмовились навіть поліція та армія), тобто, будь-хто під час засідання Ради Старійшин, міг вийти на трибуну та висловитись і до нього прислухалися. Але не звичаєвий закон головне. У ВОВКу вдалося зберегти «дух, що тіло рве до бою…».
Я на майдані був 2-го грудня. Першу ніч ночував в актовому залі міськради. А 3-го зустрів знайомих козаків, які повідомили, що формується козача сотня. Це була 4-та сотня. Так я потрапив на 5 поверх будинку профспілок. Щоб було зрозуміліше про ситуацію, яка там була, скажу, що вдень в деяких кабінетах ще виконували свою роботу працівники. Тому ночували ми на паркеті в коридорах.
Перша ніч. Нам, як «давнім» козакам, дісталося «найлегша» вахта з 4.00 до 8.00 ранку. І мені, звичному до м’яких подушок і свіжої білизни о 4.00 надходить команда «Вовки за мною!». Це кричав Вася, сотник з Вінниці (якщо живий, привіт йому). Я підскочив ошелешений. Які вовки? Куди за мною? Але в ту ж секунду оглянув довгий коридор і зрозумів: – я на Майдані. Моя вахта. І пішли майданні будні.
Величезний котел козацького кулешу чи борщу. Сало і хліб великими шматками. І … « Омон біля Лобана…, «Голубі» біля будинку офіцерів…, тітушки в дворі… БТР на барикаді…»
А 10 грудня дружина народила мені сина. За час її перебування в пологовому будинку, я туди потрапив лише один раз.
До чого я? Я не знаю, чи зможу брати участь у наступному поєдинку «за честь, за волю, за народ!». Як я сказав – звитяга справа молодих. Але я впевнений на 100%, що і в наступних поєдинках знайдеться Василь чи Іван, який підхопить стяг, і зично щирою українською скомандує: «ВОВКи за мною!». Сина мого, до речі, Василем звуть. Йому на днях вже 8 років….
Пріоритети змінилися за 8 років. Тепер ворог інший. Він прийшов до нас, з «дружньої», близької, і, як нас вчили, «братньої» країни. Саме тому війна з ним носить такий причудливий, ізуїтський, законспірований гібридний та замаскований характер. А як інакше можна пояснити спільні «служби» та молебень гетьмана козацтва з гордою назвою «Запорізьке» з попами церкви країни загарбника? Вона (країна-загарбник) відкрито захопила частину нашої споконвічної території. Вона годує і озброює тих, хто сіє розбрат, зневіру, чвари, вбиває та нищить наших людей на нашій території. І через таку агресію ординців рахунок смертей йде не на десятки, чи сотні, а рахунок іде на десятки тисяч. І якщо раніше можна було прикритися не канонічністю, чи відсутністю Томосу, то зараз цей номер не проходить. У Російської церкви, до речі, Томосу немає. І враховуючи те, що Росія зупинила спільні служби з Вселенським патріархатом – його так і не буде. Так що це? Близорукість? Повна сліпота? Чи хитромудрий спосіб війни? Свої серед чужих і чужі серед своїх? І це поміж нас, поміж Козаків?
Я думаю, найближчий час і шлях, який оберуть послідовники Сагайдака, зовсім скоро дасть відповідь на всі питання. Адже одна людина може помилятися. А от помилка публічної та потужної спільноти,- це вже зрада. Вона змушує прозріти навіть сліпців.
Ямненко поставив ціль надзвичайно глобальну. Створення, реєстрація та визнання «козацького народу». Я дискутував з Ямненко з цього приводу. Адже уявити собі, що козаки – українці з Австралії, Аргентини, Чилі, Канади та навіть Словенії, Польщі, Білорусії, чи з Росією кинуть все і приїдуть в Україну для створення своєї держави, як у свій час зробили євреї при створенні Ізраїлю, навіть людині з дуже бурхливою фантазією важко. Ця ідея зникає, як вода у піску. Разом з її послідовниками.
І на кінець – Левандо. Він зумів знайти таку форму співпраці, де кожен Гетьман чи отаман, не поступаючись принципами міг проявити себе, заявляти про своє бачення «козацької ідеї», проявляти свій авторитет і здібності. Плодами його діяльності стали і ОРУЗК, і ВРОУ та й обрання Юрія Кармазіна Гетьмана козацтва всієї України. Останній, кому козацтво вручало булаву, був Ющенко (Януковичу, наскільки мені відомо, не давали та і «сивочолий» не в рахунок).
І ще, маючи гіркий досвід розвалу справи після відходу у вічність попередників-побратимів, Левандо залишив Заповіт. Нічого особистого. Він на випадок смерті рекомендував ГШ ОРУЗК та Президії ВРОУ призначення тих чи інших осіб на ті чи інші посади. Рекомендував…. Кому ж як не Гетьману найкраще знати, хто на що здібний? Генеральний штаб на своєму засіданні ОРУЗК одноголосно підтримав рекомендації Левандо.
У результаті наказним гетьманом ОРУЗК був обраний Сміхун Валентин Іванович, який раніше обіймав посаду начальника генерального штаба ОРУЗК. Таке рішення й рекомендації Левандо також були підтримані і Гетьманом козацтва всієї України Юрієм Кармазіним, який також був присутній на тому засіданні 14 жовтня 2021 року. Але – ми б не були Українцями…- і «вискочив козак з маку…». Один з членів Президії вирішив, що його «обділили» і, сфальшувавши підстави, всупереч звичаєвому праву подав документи на реєстрацію себе керівником. Зараз цим займаються юристи. Думаю розберуться. Про справедливість рекомендацій Левандо стосовно Сміхуна Валентина Івановича, також стане відомо найближчим часом. Хоча одностайне голосування не дає жодних підстав для сумнівів.
Понад 10 років я був Головою Генеральної канцелярії ВОВКа при Гетьмані Гузію. У 10 років вмістилося і гаряче обговорення і прийняття козацьких законів, і намагання об’єднання Козацтва, і Майдан, і волонтерська допомога й поставки амуніції та продуктів на фронт. І виїзди на першу лінію ( в районі Пісків) і організація виїзду бригад в район Попасної для риття окопів. Перед самим відходом у вічність, Гузій зателефонував «Під’їдь, треба порадитись», «я призначив Наказним Гетьманом Іванюка». Для чого??? «Я Гетьман. Він Наказний. Не справиться – завтра зніму». Не судилося. Разом з тим, коли кілька місяців тому мені за узгодженням з Гетьманом козацтва всієї України Кармазіними запропонували на засідання ОРУЗК посаду Наказного Гетьмана ВОВК, я відмовлявся, адже був впевнений, помилково, що двох чи трьох Гетьманів бути не може. З’ясувалось, ні. Гетьманів – не може, а Наказних – може. Тому що, коли Гетьман не може, або не хоче виконувати обов’язки, призначають «Наказного».
Врешті решт я погодився. А вже нині твердо переконаний, – якщо нинішній «Наказний» ВОВКа ( а з’ясувалось він не один) не тільки не провів жодного зібрання з козаками, а навіть і не намагався це зробити, треба з ним прощатися. Я вдячний ОРУЗК Левандо, яка за погодженням Гетьмана України затвердила мене на посаді Наказного Гетьмана ВОВКа.